Вівторок, 20 лютого 2018 00:00

Павло Штутман: Україна має завоювати внутрішнього інвестора

Він успішний підприємець – продукція очолюваних ним заводів відома далеко за межами України. Він сумлінний роботодавець – на його підприємствах працюють 6 тисяч чоловік. Він активний громадський діяч – під його керівництвом успішно працюють кілька впливових в Україні організацій. Він має власну думку, і не боїться висловити її, не зважаючи на те, подобається вона комусь, чи ні. Все це про Павла Штутмана – промисловця та просто небайдужу людину. Деталі – в ексклюзивному інтерв’ю для Точки доступу.

 

Робота є, нема кому робити 

Павле Леонідовичу, з якими проблемами сьогодення стикається нині провідний промисловець області? 

Однією з проблем, що турбують найбільше, – є проблема відтоку кадрів. Який, в свою чергу, включає в себе природний процес, коли люди ідуть на пенсію за віком, та міграційний. З України сьогодні виїжджають як інженери, так і представники робочих професій, які вже вміють працювати на дороговартісному сучасному обладнанні. І це дуже гостре питання. Особливо катастрофічною виглядає ситуація, що стосується людей з вищою інженерною освітою. Ми не можемо знайти таких спеціалістів у нашому місті. Ми постійно проводимо співбесіди з випускниками ЦНТУ (Центральноукраїнський національний технічний університет – Ред.), але за 2 роки не змогли прийняти на роботу жодного, вони не демонструють бодай сліду вищої освіти. Це серйозна проблема, системного рішення якої ми поки що не маємо.

З робочими кадрами проблема також існує, але це ситуація, яку ми можемо коригувати – кваліфікованого робочого ми можемо і самі підготувати протягом року-півтора, також співпрацюємо з ВПУ №4, яке готовить для нас кадри за дуальною системою.

Отже, брак кваліфікованих кадрів – це серйозна проблема як для наших компаній, так і для економіки регіону.

Як вдалося вирішити цю проблему, і чи вдалося взагалі?

Сьогодні до нас приходять на роботу випускники інших вузів нашої області, інших регіонів України. Але це одиниці, їх, на жаль, не вистачає. Тому зараз ми виділяємо стипендії для студентів таких вишів, як КПІ (Київський політехнічний інститут ім. І. Сікорського, – Ред.), ХАІ (Національний аерокосмічний університет ім. М. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», – Ред.), Криворізький національний університет, Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова (Миколаїв, – Ред.). Таким чином, працюємо на майбутнє – свою трудову кар’єру ці молоді люди почнуть саме на наших підприємствах. Минулого року ми відправили на навчання 10 студентів. Цього року ми плануємо збільшити їх кількість.

Але ми все ж сподіваємось, що і наш ЦНТУ зможе подолати внутрішні кризові явища та патологічну схильність до корупції і організувати нормальний навчальний процес.

Ви – один із тих, хто виступає за впровадження дуальної системи освіти. Розкажіть, якою саме вона має бути в Україні?

Дуальна система – це відповідь роботодавця на невідповідність якості професійної освіти сучасним вимогам. Ми звернули увагу на досвід Німеччини. У цій країні є давні традиції, які починаються з часів ремісничих цехів. Суть дуальної системи полягає в тому, що приблизно половину часу навчання студент проводить на підприємстві, з яким укладає трудовий договір, і безпосередньо працює за своїм профілем, виконуючи не «тренувальні», а реальні виробничі завдання, і отримуючи зарплату. При цьому кількість навчальних часів «за партою» повністю відповідає денній формі навчання.

Але робота на підприємстві в рамках дуального навчання – ні в якому випадку не практика в радянському розумінні цього поняття, на яку можна прийти, піти… Дуальна освіта – це безпосередньо робота, трудові зобов’язання, це відповідальність. Студент на підприємстві не виконує тренувальних завдань, він виконує звичайну роботу, ту, що потрібно компанії, – можливо, не таку складну, як досвідчений працівник. Це суть дуальної освіти. Роботодавцям же впровадження такої системи дає впевненість, що випускник якісно підготовлений і відразу готовий виконувати фахову роботу.

Трудові мігранти більше не повернуться

Протягом останнього часу українці масово виїжджають до країн Євросоюзу. Наприклад, і Польща, і Чехія значно спрощують процес отримання нашими співвітчизниками робочих віз. Як, на вашу думку, можна зупинити цей процес?

Мій особистий підхід – бізнес має бути соціально-орієнтованим. Тобто, забезпечувати людям достойні умови праці, у тому числі і по оплаті.

Як наслідок політичної нестабільності, відбулася значна девальвація гривні, коли середня зарплата в машинобудуванні з 450 дол. різко впала до 150 дол. Звісно, це змусило багатьох працівників шукати роботу на чужині.

Але це питання більше залежить від функціонування всієї економіки країни. Зараз середня зарплата у галузі – на рівні 300 дол.. І можна було б сміливо підвищити й до колишніх 450 дол., але якщо ми одні піднімемо зарплату, а українські конкуренти ні, то наша продукція, порівняно з їхньою стане дорожчою. Це призведе до того, що ми втратимо ринок, і будемо змушені скорочувати робочі місця.

450 доларів в середньому на людину, а може і вище – це те, що можуть дозволити українські машинобудівні компанії, але зарплату потрібно підвищувати усім разом, в масштабах всієї країни. Але не різко, щомісяця – на кілька відсотків, бо раптове підвищення зарплат призводить до інфляції. Це буде однією з умов зменшення відтоку трудових кадрів.

І це все потрібно робити якнайшвидше. Я переконаний – переважна більшість людей, що вже виїхали працювати за кордон, сюди навряд чи повернуться.

Для того, щоб підприємство було успішним, воно має постійно розвиватися. Скажіть, чи можливий такий розвиток без іноземних інвестицій в сучасних реаліях України? Чи залучаєте ви їх для розвитку ваших підприємств?

На сьогоднішній день у світі є досить багато «зайвих грошей», які необхідно у щось інвестувати. Це, насамперед, стосується власників фінансових капіталів зі  Сполучених Штатів Америки, Європейських країн та арабських нафтодобувних країн.

Але перед тим, як прийти у ту чи іншу країну, інвестор в першу чергу буде розглядати два показника: прибутковість і надійність інвестицій. У переважній більшості випадків питання надійності є визначальним.

Наведу такий приклад. Свого часу на Закарпатті була створена вільна економічна зона. До речі, в Європі такі ВЕЗ можна зустріти ледь не на кожному кроці. І от в середині 2000-х змінилися акценти, пільги для ВЕЗ скасували, в результаті чого інвестори, які вкладалися у заводи Закарпаття, не отримали тих вигод, на які сподівалися. Це є прикладом негативної кредитної історії, яка стосується цілої держави.

Залучення інвестицій – дуже серйозний процес, який вимагає сукупності певних факторів, включаючи макроекономічний – стабільність курсу, політичної системи тощо.

Повертаючись до нашого питання, можу зазначити – ми у своє виробництво іноземні інвестиції не залучаємо, і не бачимо в цьому необхідності. Вважаємо, що потрібно розвиватися поступово, еволюційним шляхом. Для цього нам достатньо власних джерел та позик з українських банків.

Обіграти конкурентів

Павле Леонідовичу, Ваша продукція активно експортується за кордон. Скажіть, чи важко українському підприємству бути конкурентоспроможним на світових ринках?

Звичайно, складно. Як і будь-якому підприємству. Візьмемо, наприклад, французьку, німецьку та українську компанії, які випускають однакову продукцію. І покупця, приміром, із Австрії. Як він буде обирати з усіх перерахованих підприємств? Зрозуміло, що ми повинні виграти у конкурентів за якимось із параметрів. В першу чергу, мова йде про ціну – наша продукція дешевша за рахунок нижчого рівня зарплат робітників. Ви ж маєте розуміти, що наші люди отримують у рази менше, ніж у тій самій Франції або Німеччині.

Важко, дуже важко продавати промислову продукцію. Втім, сподіваємося дещо полегшити цей процес – ми отримали ліцензію НБУ, і відкрили компанію у Вроцлаві (Польща). Там розміщується склад нашої продукції. Так сказати, ближче до Німеччини – «котла» машинобудування.

Щоб бути конкурентоспроможним, сучасне підприємство має активно запроваджувати сучасні технології. Наскільки активно вони застосовуються на очолюваних Вами підприємствах? 

Ми постійно купуємо нове обладнання. Найдешевший станок з числовим програмним управлінням, що використовується в нашому виробництві, коштує від 60 тисяч євро, найдорожчий – 800 тисяч. Але тут виникає проблема з кваліфікованими працівниками: як я вже говорив, дуже важко знайти спеціалістів, які б могли на них працювати.

Розвинута промисловість = ефективне сільське господарство

Павле Леонідовичу, експерти називають два основні напрямки розвитку української економіки – промисловий та аграрний. Який із них, на Вашу думку, є більш перспективним у нинішніх умовах? А у віддаленій перспективі?

Все залежить від компетенцій. Наприклад, хтось у Житомирі захоче побудувати завод рівня «Ельворті» або «Гідросили». Але там немає для цього відповідної бази – кадрів, інфраструктури тощо. Тому на її створення піде дуже багато часу, протягом якого ми у нашому місті все більше і більше розвиватимемося, бо у нас є компетенції для такого виробництва.

Я переконаний – Україна не може бути суто аграрною державою, бо сільське господарство – це завжди дотований державою бізнес. А з чого воно буде дотуватись? Зрозуміло, що за рахунок інших галузей. Дотація передбачає або компенсацію прямих збитків, або пільги в оподаткуванні.

Аграрний сектор не може бути єдиним джерелом надходження коштів для суспільства. Країна має володіти певною індустріальною потужністю, яка має забезпечувати ефективне існування сільськогосподарської галузі та всіх інших. Тобто, економіка має бути гібридною. Аграрний сектор в Україні має масу традиційних компетенцій, але він не може бути головним. Сучасна промисловість – це необхідна умова для існування високорозвинутого аграрного сектора.

Реформи мають забезпечити стабільність

Павле Леонідовичу, нині Україна живе у час реформ. Принаймні, про це постійно говорять представники влади. Але ні на економіку, ні на добробут людей процес реформування поки що ніяк не впливає. Як ви гадаєте, що конкретно потрібно зробити, щоб Україна якнайшвидше стала конкурентоспроможною державою та відповідала на виклики часу?

В першу чергу, Україна потребує стабільності. Я повторюватиму це знову і знову.

Можу розповісти вам мою власну теорію, чому з України настільки багато вивозиться капіталу. Так от, будь-яка компанія, що працює на ринку, є прибутковою. Збитки можливі тільки протягом короткострокового періоду. І рівень рентабельності, тобто відношення прибутку до обороту, має складати не менше 8%, особливо це стосується машинобудівної галузі.

Є таке поняття, як утилізація прибутку. Тобто, якщо він у вас є, з ним потрібно щось робити – вкласти у нерухомість, засоби виробництва, цінні папери тощо. У цьому випадку внутрішні інвестиції – інвестиції за рахунок прибутку, який генерується вітчизняними компаніями, повинні складати  не менше 8% ВВП. Але цього не відбувається. Звідси виходить, що основна частина прибутку компаній, що утворюється в економіці України, вивозиться за її межі, через офшори тощо. Причина дуже проста – відсутність стабільності в довгостроковій перспективі. Як це не дивно, бідні країни завжди фінансують багатих. Така є світова тенденція.

Тому замість того, аби шукати іноземного інвестора, потрібно зацікавити внутрішнього. Як змусити його залишати гроші в країні? Головна умова будь-якого розвитку –  стабільність. Мало того, вона має бути зафіксована на загальноприйнятному рівні. Зрозуміло, що до неї не відноситься «стабільні» 1000 рейдерських захоплень на рік (сміється). Це не та стабільність. Підприємець має вірити у стабільність в довгостроковому періоді – що не буде гіперінфляції та інших негативних чинників. От тоді і почнеться зростання економіки.

«АгроЕкспо», візитівка Кіровоградщини 

Павле Леонідовичу, виставка «АгроЕкспо» за кілька років стала візитівкою Кіровоградщини. Вже нині вона позиціонується як найбільша агропромислова виставка України. Розкажіть, будь ласка, які зміни побачать її учасники та відвідувачі у нинішньому та наступних роках? 

Можу запевнити:  виставка «АгроЕкспо» – не комерційний проект. Її поява викликана потребою галузі.

До того часу майже всі подібні виставки були орієнтовані на ті компанії, що могли заплатити багато грошей. Ви не повірите, але ціна доходила до 200 євро за 1м кв. А сільськогосподарська техніка відрізняється великими габаритами. Разом із тим, на цих виставках не вистачало місця для вітчизняного товаровиробника – в основному там представляли свою продукцію глобальні компанії, відомі у всьому світі.

Мені доводилося проводити перемовини, апелюючи до патріотичних почуттів. Але, на жаль, розуміння так і не зустрів. От тоді ми – я маю на увазі членів Асоціації виробників сільськогосподарської техніки «УкрАгроМаш» (П.Л. Штутман очолює цю організацію, – Ред.) – і вирішили влаштувати свою виставку. На щастя, наша ініціатива знайшла підтримку в Міністерстві аграрної політики.

Добре, коли патріотичні почуття підкріплює наполеглива робота. В результаті за кілька років ми отримали статус найкрупнішої агропромислової виставки України, і навіть входимо в десятку найбільших агропромислових виставок у Європі.

Вже в цьому році ми запропонували учасникам «АгроЕкспо» 125 тисяч м кв. виставкових площ. Маємо закінчити ремонт основного корпусу – це дасть додаткові 4,5 тисячі м кв. під дахом. На даний час це для нас найбільш пріоритетне завдання.

Дуже важливим є «Покровський ярмарок». Наша мета – показати на ньому неповторну самобутність центральної України. Плануємо влаштувати міжнародні змагання стронгменів під патронатом такого відомого силача, як Василь Вірастюк.  А на виставці «Автоленд» кожен бажаючий може взяти участь у тест-драйві позашляховиків. Ну і, наскільки мені відомо, одна з компаній-експонентів знову планує влаштувати мийку сільгосптехніки в бікіні – минулого року дівчата дуже сподобалися відвідувачам, в першу чергу, це стосується, звичайно, чоловіків.

Я підкреслюю: в першу чергу «Агроекспо» – національний проект. Її вже можна назвати візитівкою України. І свідченням цього є те, що на даний час на «АгроЕкспо» зарезервовано майже 90% виставкових площ. Це фактично за 7 місяців до її початку.

І ще, невеличкий секрет – наша виставка вже привернула увагу всесвітньо відомих брендів.

Бренд – це, в першу чергу, асоціації

Павле Леонідовичу, повернемося до реалій нашого міста. Що потрібно зробити для того, щоб Кропивницький став упізнаваним в Україні і світі, адже нині, на жаль, його таким назвати не можна? 

Цікаве питання. Скажу чесно – я є палким прихильником назви Єлисаветград. Ним я став приблизно 52 роки тому. Про його історію мені постійно розповідали і мама, і дідусь – вони водили мене у фортецю, показували історичну частину міста. До речі, обидва народилися саме в Єлисаветграді. Тому ця назва в мене у першу чергу асоціюється з моєю родиною, з моїм дитинством.

Ви знаєте, не зважаючи на перейменування, переважна більшість місцевих жителів вірить у те, що місту буде повернена історична назва. Станеться це чи ні, знає один Бог. Але люди вірять у те, що станеться – у їх сприйняті будь-яка назва, крім Єлисаветграда, буде тимчасовою. І саме ця назва здатна стати потужною основою для бренду міста – вона пов’язана з його історією – фортецею, і має навіть релігійний аспект. А релігію знищити неможливо – вона міцно вкоренилася в підсвідомості людей. Тому  я вважаю, що цим перейменуванням наш парламент зробив серйозну помилку.

«Розкрутити» нинішню назву дуже важко. Бренд – це, в першу чергу, асоціації. Так от, нинішня назва нашого міста асоціюється, в першу чергу, з великою несправедливістю, з порушення принципів демократії. Тому, переконаний, зробити Кропивницький упізнаваним дуже важко, в першу чергу через нелегітимність цієї назви.

З точки зору брендінга, з Єлисаветграда можна зробити набагато більше, ніж з тих самих Вінниці або Миколаєва. У нинішньої назви я перспективи поки що не бачу.

Павле Леонідовичу, ви – одружена людина, але про вашу родину не відомо нічого. Розкрийте для наших читачів завісу цієї таємниці, адже сім’я для кожного українця є найвищою цінністю в житті.

Я відношу такі питання до особистих. Скажу одне – я одружений, і дуже вдало, маю двох чудових синів.

Павло Леонідович, чому ви любите присвячувати власне дозвілля?

Ви знаєте, я захоплююсь гірськими лижами. Люблю великі спуски, люблю адреналін. На жаль, часу, щоб приділити їм багато уваги, в мене немає.

 

Джерело - "Точка доступу"

Читати 449 разів Останнє редагування Вівторок, 20 лютого 2018 17:14

Корисні посилання